Сторінки

23 вересня 2011 р.

Не скрапове...трошки про життя

  Вчоар я проміняла скрап на книжку ))) після форумі книжкового мушу тепер все перечитати, а так як я книгоман страшенний, то весь вільний час тепер читаю )))  мрію про покетбук.....хоча справжньої книги це не замінить...бо той запах сторінок нових це для мене як улюблені парфуми ))) але принаймі в далеку дорогу зручніше брати покет....ну це поки одна з мрій )))
 вчора купила цікаву книгу...але таааак затягнула....читала до 4 ранку, і ще трошки залишилось на цю ніч....але наплакалась....книга на реальних подіях, про життя жінки, яка смертельно хвора, лікується в бабусі знахарки в глухому селі в Чорнобильській зоні....і життя якої це одна суцільна біль...дівчинка народилась в сім"ї алкоголіків...вчора читала ті спогади про дитинство і аж мурашки по тілу....в неї на очах в 9 років батьков забив на смерть маленьку двомісячну дитинку - маленьке янголятко....а 10 років мама продала ніч з нею за пляшку горілки...а потім взагалі хотіла її продати ((( дівчигка попала і інтернат.....далі розказувати не буду, можливо хтось з вас захоче почитати , книжка називається "Грішниця" автор Олена Печорна
  а я згадала як в 16 років попала на практику в дитячий інтернат.... не буду розказувати як вони там живуть, але деякі моменти з того часу в мене і досі перед очима (((( це настільки тяжко морально.....коли ти ще сама вроді і не така доросла, ще трохи дитина....а ті дітки 8-10 років почали називати мамою....ті очі повні сліз і відчаю коли ми йщли додому....ті щасливі оченяти коли вранці ми знову повертались і потайки приносили їм щось смачненьке....одна дівчинка до останнього дня просила мене забрати її звідти...розказувала що хоче мати маму....обіцяла що буде робити все ....тільки б її забрали.... я дуже жалкую що в нас з мамою тоді не було такої можливості..... коли ми вже прощались з дітками в останній день ніхто з них нічого не казав....але те мовчання було гірше слів....вони такі малі і беззахисні розуміли все...що ми повернемося додому, що їх ніхто не забере....що в більшості з них так і не буде свого дому і щасливого дитинства....
  в таких ситуаціях починаєш розуміти, що наші якісь проблеми і негаразди  в життя це ніщо в порівнянні з життям цих діток....їм набагато тяжче і вони стали дорослими так і відчувши смак дитинства ((((
 вибачайте що якийсь такий сумний пост вийшов...то все навіяно книгою і спогадами ....
ну і то мій блог ))) що хочу те і пишу ))))  
  цінуйте те що маєте в житті ;)
а я іду дочитувати книгу...

19 коментарів:

  1. так-життя багатогранне,і не всі його сторони і куточки чисті і гарні...ми також сьогодні з чоловіком говорили про життя-не зовсім веселе,яке б"є і згинає...Головне залишатись людиною,правда ж? І розуміючи і пропускаючи через серце такі історії, мені здається , і залишаєшся людяною.

    ВідповістиВидалити
  2. Коментую як щаслива власниця Покетбука). Не на правах реклами)))))))))).Звісно, книга то є книга, у мене бабуся колишній директор бібліотеки, тож я схибнута на гарно виданій книзі)). Однак після народження донечки (а це півроку тому) у мене виникла потреба у покеті - немає часу ходити по крамницях, зараз є вільний час - читаю багато, отже ніяких грошей не вистачить на паперові книги. Ще й покет зручно гортати одним пальцем - це коли дитя спить на руках. Тож чоловік зробив мні цей супер-подарунок, а через тиждень я вже не уявляла себе без цієї прогресивної штучки!
    Щодо української книги - нещодавно прочитала "Село і люди" Люко Дашвар. Починається майже з комедії і фарсу, а закінчується доволі трагічно, я навіть плакала. як виявилося, плакав і мій друг, що порекомендував прочитати.
    а порадою скористуюся, прочитаю обовязково!Ой, вибачай, щось мій коментар у справжній пост переріс))). Закругляюся).

    ВідповістиВидалити
  3. Оксанка, ти не повіриш!!!!! Я зараз теж читаю саме цю книгу!!!! Вона заставляє задуматись, адже, часто ми нарікаємо, що нам зле, не задумуючись, що є такі, які тільки мріють жити так, як ми((((.
    Ця книга нагадує про справжні цінності життя.

    ВідповістиВидалити
  4. Натальчик,так життя різне буває...і в кожній ситуації треба бути людяним.....я вела до того що не так сильно і б"є нас життя в порівнянні з тими дітками....а вони не жаліються, вони просто живуть надією що будуть мати щасливу родину, вони дають зрозуміти що найважливіше коли поруч є родина - СПРАВЖНЯ родина, а всі інші пробеми в порівнянні з цим ніщо...

    Інночка, дякую ))) тепер я знаю що буду просити на ДН і точно знаю що воно мені треба ))) я "Село і люди" теж собі купила)))це буде читатись наступним )))

    Олюсь, ти якраз сказала те що я думала і ніяк не могла підібрати слів....про цінності життя ))) Згідна з тобою нв 100%

    ВідповістиВидалити
  5. Коли я вчилася в педучилищі, в той час обов*язково, потрібно було відпрацювати в так званому "стройотряді" так ми його називали. Насправді ми працювали в колгоспі, збирали урожай. На гроші, які заробили, ми вирішили купити електробаян(круто на той час) в інтернат, де перебували діти з ДЦП. Коли ми привезли інструмент , то ті дітки, в подяку нам ще й концерт показували. Пишу, а на очі навертаються сльози. Вже пройшло 25 років, а я тих діток пам*ятаю й досі.отак живеш в цьому швидкому ритмі і не задумуєшся....

    ВідповістиВидалити
  6. не сумуй!!! такі реалії життя....
    трохи не в тему, але забігай по нагородку http://baronte.blogspot.com/2011/09/blog-post_24.html

    ВідповістиВидалити
  7. Ксюша, я тоже бывала много раз в интенате...Это просто жуть!!!Я тебя очень хорошо понимаю!!!А когда пришла в приют, где дети есть и вообще новорожденные-подкидыши, то думала впаду в депрессию надолго...
    Книжка очень тяжелая, которую ты читаешь. Надо ее почитать тоже.Ведь жизнь вокруг такая же!!!И это ужасно обидно!!!После войны даже такого не было...

    ВідповістиВидалити
  8. Жахлива історія! Я такі книжки боюся читати - впадаю в депресію (

    ВідповістиВидалити
  9. я бачу, що "Грішниця" зараз дуже популярна. я теж довго була під враженням..

    ВідповістиВидалити
  10. Ой, Оксанцю....на 100% згідна, що багато хто навіть не здогадується, що має все...а жаліється постійно...
    Щодо діток...так...такі реалії життя..але не треба себе за то мучити. Краще зробити, щось, як можеш допомогти і просто ставитися до того по-іншому...бо інакше з депресії не вилізеш(( Тим більше, що людей, здатних на такі вчинки погані є певно більше, ніж нормальних((
    Тепер про веселіше))Покетбук...чоловік хотів подарувати, але я відмовилася))Хватить з мене електронних девайсів вдома)))А і читала, що треба бути обережним з екраном - не сісти на нього чи не притиснути в сумці! Гарного тобі читання!

    ВідповістиВидалити
  11. Да, Оксаночка... грустная тема... и самое противное, что самого главного всем деткам один человек дать не сможет.... каждому просто нужна мама, которая будет любить за то, что ты у нее есть...
    Что касается электронной книги (вклинюсь и сюда) у меня Poketbook 620 pro. Мне очень нравится... не могу сказать, что экран хрупкий, весит немного, легенький... читать очень удобно, как обычную книженцию. Сама люблю бумажные книги, но они нынче (мягко говоря) недешевы , да и обидно становиться когда берешь в руки книжечку: обложка красивая, а внутри бумага тонкая да серая.... все настроение портиться, как у ребенка, который ожидал шоколадку, а получил какую-то сладкую плитку.. =)

    ВідповістиВидалити
  12. та я зрозуміла про що ти писала... я мала на увазі, що життя ДОВКОЛА є БАГАТОГРАННЕ, і не всі його сторони і куточки чисті і гарні... і розуміючи і ПРОПУСКАЮЧИ ЧЕРЕЗ СЕРЦЕ такі історії і залишаєшся людяною...Я ЧУДОВО розумію,що наші проблеми мізерні порівняно з долею тих діточок, що маленькі скалічені діти- скалічені нізащо!, а з них виростуть скалічені дорослі.Але я знаю таких, що живуть зараз життям сповненим успіху і любові до ближнього, не дивлячись на випробування сирітством .Довелось тісно спілкуватись з дітьми безпризорними.Їх доля взагалі невизначена...адже алкоголь,наркотики і життя в підвалі- це ще не дитбудинок... Знаю людей,які допомагають безхатченкам, які в минулому і є скаліченими тими дітьми.
    Скільки довкола таких ненаписаних історій...
    Жахливо навіть увити як тим людям таке пережити!І як тим людям-залишитись-таки людьми...ось що я мала на увазі
    Що ми можемо зробити?Д авайте подумаємо...
    а змінити щось ми можемо?
    ... я не можу собі зайвий раз купити щось,дітей своїх вдіваю по секондах... намагаюсь зробити так, щоб вони почувались добре в своїй родині

    ВідповістиВидалити
  13. Ксюш, я заметила что ты немного пропала. У львовян это эпидемия такая, после книжной ярмарки дружно пропадать.
    Я с трудом дочитала твой пост, и наверно не смогла бы прочитать эту книгу. Мне очень больно от осознания что есть детки, которые в этой жизни не нужны никому...И от осознания что я ничего не могу с этим сделать.

    ВідповістиВидалити
  14. Приходь за нагородами http://renata-ada.blogspot.com/2011/09/julia-skrebniova-mariana.html

    ВідповістиВидалити
  15. Оксано, як я тебе розумію !!!В мене теж був такий випадок - я працюю в СЕС , якось ми перевіряли одну з лікарень, а там на той час була дівчинка з дитячого будинку . Пам№ятаю, як вона прибігла до мене , обійняла мене так міцно, цілувала в живіт (вона була маленька) і казала : "Мама, мама..."
    Шкода таких діток ...

    ВідповістиВидалити
  16. Читаю Ваш блог с удовольствием!!! Приходите за наградкой http://feltrofairytale.blogspot.com/2011/09/blog-post_24.html

    ВідповістиВидалити
  17. Оксанка, ты права, что пишешь об этом!Об этом нужно говорить, писать и по-мере наших возможностей помогать деткам!Детям нужны любовь, забота, тепло, но даже если мы не можем дарить этим детям это постоянно, то по-крайней мере можно хотя бы помочь игрушками, книгами!Хотя, это никак не заменит человеческого тепла!Я задумывалась о жизни таких детей и даже возникала мысль поработать волонтёром, но, несмотря на то что я взрослый человек, мне страшно, я боюсь привязываться, потому что знаю, что всех охватить своим теплом и заботой не смогу, и быть постоянно рядом тоже не получится!!!!!Грустно и больно!

    ВідповістиВидалити
  18. От і я якраз читаю цю книгу. Мені дли на якийсь час. Так я спочатку мало не впала в ту депресію - читала по кілька сторінок і "віддихувалась" - настільки все страшно... Думала закинути, бо не було сил читати далі. Потім знов починала. Ще поки в процесі. "Село не люди" теж читала. Важко, але не могла спати, поки не дочитала. А потім - не могла спати, бо прочитала :)) Фантазія мабуть бурна, стоїть все перед очима... Але книги сильні. Треба, щоб люди знали і про таке.

    ВідповістиВидалити
  19. Коментую як нещасний власник розбитого покетбука - отак я притиснула його і роздусила екран (((, а там ще стільки книжок не прочитаних((( Хотіла екран поміняти, а він коштує як півпокетбука нового, задумалась, що з тим робити (сподіваюсь, що друзі подарують на ДН ))))) Але річ дуже класна і для мене була корисною.
    Тепер про книжку, яку ти читаєш. Я її читати не буду. Просто не зможу її прочитати. Я тут від твого маленького вступу до книжки мало не розплакалась... Не зможу я ту книжку зараз прочитати(((
    Тяжка ця інтернатська тема. Я задумалась над тим, що я це все розумію, можу довго говорити про те, що тим діткам потрібна допомога і ласка... І мені стало дуже соромно, що я нічого не роблю, щоб хоч якось їм допомогти...

    ВідповістиВидалити

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...